Публічне оприлюднення інформації про передачу полонених північнокорейських військовослужбовців до Республіки Корея спричинило небувалий дипломатичний скандал між Києвом та Сеулом, перетворившись на відкрите взаємне протистояння. Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон виступив із надзвичайно жорсткою та безпрецедентно емоційною критикою на адресу українського керівництва, відкрито висловивши глибокий жаль через порушення двосторонніх домовленостей про конфіденційність. За словами південнокорейського лідера, між державами існувала чітка та недвозначна згода щодо збереження абсолютної таємниці навколо переміщення двох військовополонених з Корейської Народно-Демократичної Республіки. Проте гучна заява президента України Володимира Зеленського з міжнародної трибуни зруйнувала цей крихкий дипломатичний консенсус, викликавши хвилю обурення в Сеулі через створення безпосередньої загрози для національної безпеки всієї Східної Азії.

Південнокорейський президент категорично засудив прагнення перетворити таємну гуманітарну спецоперацію на інструмент публічного самопіару, наголосивши, що справжні державні інтереси мають стояти вище за політичні амбіції. Лі Чже Мьон підкреслив, що державні справи зобов’язані вестися виключно заради нації та народу, а не заради швидкої вигоди чи підвищення популярності окремої правлячої адміністрації. Репатріація військових із найбільш закритої тоталітарної країни планети є надзвичайно делікатним, вразливим процесом, який має прямий і потенційно руйнівний вплив на стан міжкорейських відносин. Назвавши розголошення такої інформації жорстоким і цілковито безвідповідальним кроком, очільник Сеула зазначив, що автори подібних сенсаційних зізнань абсолютно не переймаються долею живих людей і тими смертельними ризиками, які нависли над родичами полонених у Пхеньяні.

Особливе обурення південнокорейської сторони викликало те, що міжнародний резонанс навколо події було створено штучно, без урахування наслідків для безпекового балансу на півострові. За словами глави республіки, ті, хто вирішив продемонструвати цю репатріацію світові як особисте геополітичне досягнення, цинічно знехтували життями людей заради гучних заголовків. Такий підхід демонструє повне нерозуміння того, якою колосальною ціною вибудовуються непублічні канали діалогу в умовах перманентної військової загрози з боку войовничого сусіда. Замість усвідомлення ваги власних слів закордонні партнери лише дивуються бажанню зберегти тишу, не усвідомлюючи, що ціною необережності можуть стати нові ескалації та репресії проти невинних громадян.

Ця гостра заява з боку південнокорейського лідера оголила суттєву прірву в підходах до ведення чутливих дипломатичних операцій між країнами, які борються з авторитарними режимами. Для української сторони публічне викриття безпосередньої участі солдатів Кім Чен Ина у війні є важливим доказом глобалізації конфлікту, який необхідно демонструвати міжнародним партнерам для посилення допомоги та тиску на агресора. Проте для Сеула відкритість у таких питаннях створює колосальні внутрішні ризики та безпосередньо розхитує безпеку мільйонів власних громадян. Звинувачення у безвідповідальності завдає відчутного удару по взаємній довірі, змушуючи обидві сторони шукати нові шляхи координації дій, де глобальна солідарність у боротьбі з диктатурами більше не конфліктуватиме з базовими вимогами секретності та збереження людських життів.