Дипломатичні відносини між Києвом та Варшавою опустилися до найнижчої точки за останні десятиліття через гостру суперечку навколо історичної пам’яті. Конфлікт уже призвів до демаршів українських посадовців, а Президент України Володимир Зеленський, за наявною інформацією, вирішив скасувати свій візит на міжнародну конференцію з відновлення України, яка має відбутися 25 червня у Гданську.

Криза спалахнула після того, як 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький позбавив українського лідера ордена Білого Орла, присвоєного йому у 2023 році. Приводом став травневий указ Володимира Зеленського про присвоєння одному з елітних армійських підрозділів почесного імені Героїв УПА. У відповідь глава держави демонстративно повернув польську нагороду поштою, а колишні президенти та урядовці підтримали цей крок.

Витоки теперішнього протистояння пов’язані з розпадом Австро-Угорської та Російської імперій, а також поразкою Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) у війні з Польщею у 1918–1919 роках. У міжвоєнний період на Волині та в Галичині Варшава проводила жорстку політику «полонізації», через що місцеве етнічне українське населення сприймало поляків як окупаційну адміністрацію. Це призвело до створення наприкінці 1920-х років радикальної Організації українських націоналістів (ОУН) під керівництвом Євгена Коновальця, якого у 1938 році вбив агент радянського НКВС.

Новий етап розпочався у вересні 1939 року, коли нацистська Німеччина та СРСР розділили Польщу за пактом Молотова – Ріббентропа. Один із лідерів ОУН Степан Бандера, звільнений із польської в’язниці, розраховував використати німецький наступ на Радянський Союз 22 червня 1941 року для відновлення суверенітету. Попри проголошення Української держави у Львові, окупанти швидко заблокували цей процес, а самого Бандеру відправили до концлагеря.

«Нацистська Німеччина була взагалі не зацікавлена в українській незалежності», – констатував німецький історик, професор Мюнхенського університету Мартін Шульце Вессель.