Розкол ЄС — звісно, не дуже хороший сценарій, пише журналіст Орест Сохар, — але віг бачить у цьому й певний позитив. Переслідуючи свої корисливі цілі, президент Франції Макрон змушує Запад стати бiльш антипутінським.
Макрон намагається зняти німецькі шори з ЄС: політичні розбірки перетворюються на ворожнечу.
Париж за секунду перетворився на проактивного прихильника Києва: так Франція відновила боротьбу з ФРН за домінування в ЄС. Це хороша нагода подолати синдром страху Кремля.
Анамнез взаємин Берліна та Парижа добре відстежується на прикладі останньої зустрічі європейських лідерів: французький президент Макрон танком проїхався по бундесканцлеру ФРН Шольцу. Спершу роздратував його “припущенням” про відрядження західних сухопутних військ до України, а згодом відверто знущався.
“Багато людей, які сьогодні кажуть “ніколи-ніколи”, були тими самими людьми, які сказали “ніколи-ніколи танки, ніколи-ніколи літаки, ніколи-ніколи ракети великої дальності, ніколи-ніколи всього цього”… Я нагадую вам, що 2 роки тому багато хто за цим столом говорив: “Ми запропонуємо спальні мішки та шоломи”, — Макрон.
Німці відповіли, що Макрон такий крутий лише на словах. Франція відправила військової допомоги Україні лише на €640 млн, тоді як Німеччина надала та запланувала на €17,7 млрд: “Шольц використовує кожну нагоду натиснути на країни ЄС, зокрема на Францію, щоб ті надіслали Україні більше зброї та боєприпасів”.
Французи теж не змовчали: мовляв, надають справді важливу зброю, і роблять це з меншим ваганням, ніж німці. І згадали про Taurus.
Taurus спричинив окремий міжнародний срач. Шольц вигадав цілу пригорщу причин, чому не ділиться цими ракетами: починаючи від того, що канцлер сильно хвилюється через зовнішній вигляд Москви, який може бути зіпсований українськими атаками, закінчуючи складною системою наведення, яка відбувається лише за участі офіцерів німецької армії (мовляв, не хочу повторювати досвід французьких і британських колег, котрі для обслуговування SCALP і Storm Shadows скерували своїх фахівців до України, які стали співучасниками війни). Французи та британці відповіли контроверсійно: по-перше, це неправда; по-друге, інколи варто жувати, а не вибовкувати розвіддані.
Макрон починає відкрите протистояння з Шольцом у час, коли Берлін втрачає другого кревного партнера — Вашингтон.
Першим була Москва: ексканцлерка ФРН Ангела Меркель так завзято затискала в обіймах Путіна не стільки для умиротворення Кремля, скільки для отримання доступу до дешевих російських ресурсів, які створювали економічні преференції, дозволяючи обганяти Францію.
Вашингтон також із особливою любовʼю та за кожної нагоди утискав Париж. Наприклад, гучною виявилася історія, коли США вихопили з-під носа вже підписаний із Австралією французький контракт в €50 млрд на виготовлення підводних човнів. Не дивно, що Макрон сповідує гасла про “автономізацію від США” та про економічну співпрацю з Китаєм.
Макронівська ідея введення європейських сухопутних військ в Україну — це не лише можливість самоствердитися через нерішучість партнерів. Це шанс обʼєднати довкола Парижа нових членів ЄС, які власною потилицею відчують агресивне дихання Кремля.
Зараз французька влада намагається заручитися підтримкою всередині країни. Із останнього: прем’єр Габріель Атталь повторив у Сенаті, що держава може відправити своїх солдатів до України для “захисту певної кількості кордонів”, а Макрон запросив лідерів парламентських партій країни для розмови про Україну.
Логічно припустити, що кулуарно Париж працює і з новими членами ЄС та НАТО, аби надати ініціативі міжнародної ваги. Якщо спершу ми чули лише негативні коментарі лідерів європейських країн, то зараз уже Естонія, Литва та Нідерланди “підтримують” чи “не виключають” такого розвитку подій.
Озвучена ініціатива — не стільки про війська, скільки про зміну ставлення Заходу до путінської війни: Макрон пропонує активну стратегію підтримки Києва, не доводячи до межі, коли бункерний фюрер сам нападе на одну з держав НАТО. І це правильно, адже вся ота західна логіка “уникнення ескалації”, відома як “валяння Шольца”, була хибною.
Настав час для Європи знімати шори…
P.S. Хоча розкол ЄС — така собі історія.
