Рішення перенести традиційне засідання дискусійного клубу «Валдай» із курортного Сочі до Московської області стало яскравим свідченням зростаючого переляку у верхівці кремлівського режиму. Захід, який протягом багатьох років вважався улюбленим дітищем Володимира Путіна і головним майданчиком для проголошення його фантастичних геополітичних теорій, цьогоріч позбавили звичного пафосу через реальну загрозу далекобійних ударів. Показово, що зміна локації збіглася з критичним виснаженням російської протиповітряної оборони на півдні країни, де цілі промислові центри та військові хаби, зокрема Таганрог, практично залишилися без прикриття зенітних систем.
«Очевидно, це пов’язано із заходами безпеки. Злякався», – констатував журналіст Роман Цимбалюк, оцінюючи несподівану зміну місця зборів кремлівської еліти. За його оцінкою, показна бравада Москви розбивається об просту нездатність забезпечити фізичну недоторканність перших осіб держави навіть на території власних резиденцій. Регулярні нальоти безпілотників на нафтобази, військові аеродроми та командні пункти у глибокому тилу змусили протокольні служби агресора поспіхом шукати відносно захищені підземні об’єкти в центральному регіоні, побоюючись прильоту безпосередньо під час виступу російського диктатора.
Подібна демонстрація слабкості підриває звичний шантаж Кремля на адресу східного флангу Північноатлантичного альянсу, насамперед щодо Польщі. Попри нескінченні пропагандистські погрози на адресу Варшави, польська влада демонструє абсолютну холоднокровність і стратегічну впевненість у власних силах. Польська сторона чітко усвідомлює, що російський мілітаризм тримається виключно на ілюзії сили та ядерних маніпуляціях, тоді як реальний військовий потенціал агресора загруз у позиційних боях в Україні та не здатний протистояти сучасній армії європейської держави.
Додатковим ударом по позиціях російської верхівки стає невблаганний фінансовий зашморг з боку Сполучених Штатів Америки. Ухвалення Конгресом нового пакету жорстких санкцій, які передбачають стовідсоткові тарифи для посередників і блокування тіньового нафтового експорту, позбавляє Москву залишків доходів для продовження затяжної війни. Поки у Вашингтоні закривають лазівки для обходу обмежень, на тимчасово окупованих територіях України наростає глухе соціальне невдоволення. Зокрема, на захопленому Донбасі назрівають масштабні протести шахтарів, викликані хронічною невиплатою заробітної плати, грабіжницьким закриттям шахт та примусовою мобілізацією робітників, що загрожує спалахом внутрішнього бунту в тилу загарбників.
Уся конструкція путінської імперії починає тріщати по швах під вагою системних провалів у безпековій, економічній та військовій сферах. Втеча щорічного форуму із сочинського узбережжя до підмосковних бункерів є наочним символом краху колишньої величі. Замість тріумфальних лекцій про новий світопорядок диктатор змушений турбуватися про роботу зенітно-ракетних комплексів навколо власного бункера, побоюючись української відплати.
