У Російській Федерації добігла кінця чергова масштабна виборча вистава, яка остаточно закріпила цементування тоталітарного режиму та супроводжувалася колосальною кількістю задокументованих фальсифікацій, скандалів і силового тиску. Так звані парламентські вибори 2026 року до Державної Думи від самого початку не містили навіть натяку на реальну політичну інтригу чи конкурентну боротьбу, перетворившись на заздалегідь розписаний ритуал демонстрації лояльності вождю. Окремим тяжким міжнародним злочином Кремля стала примусова організація незаконного голосування на тимчасово окупованих територіях суверенної України, де загарбники змушували людей брати участь у пропагандистському шоу під прямим наглядом військових конвоїв.
Оприлюднені результати після опрацювання переважної більшості протоколів свідчать про повну консервацію керованого політичного ландшафту, де головні ролі відведено кишеньковим партійним проєктам. За партійними списками пропутінська «Єдина Росія» прогнозовано отримала 57,86% голосів, формально подолавши п’ятдесятивідсотковий психологічний бар’єр. Комуністична партія здобула 13,84%, Ліберально-демократична партія зібрала 8,90%, а партія «Нові Люди» зупинилася на позначці 7,94%. Водночас політсила «Справедлива Росія» набрала лише 4,95% і разом з іншими дрібними утвореннями наразі не змогла здолати обов’язковий п’ятивідсотковий прохідний бар’єр. Проте навіть у разі нижчого спискового показника кремлівська монополія залишалася б непорушною завдяки повному контролю над одномандатними округами, де провладні висуванці перемагають у 208 із 225 округів, включно з усіма шістнадцятьма округами у Москві. Представники КПРФ лідирують лише в п’яти округах, «Справедлива Росія» отримує першість у чотирьох, ЛДПР забирає два, партія «Родіна» — один, а ще чотири мандати дістаються формальним самовисуванцям.
Для забезпечення потрібної картинки всенародного схвалення влада вдалася до безпрецедентного залучення адміністративного ресурсу, намалювавши явку на рівні 56,66%, що лише незначно перевищує показники минулих кампаній 2021 та 2016 років. Додатковим доказом тотальної зачистки політичного поля став показовий недопуск до виборчого процесу єдиної легальної сили з антивоєнною риторикою — партії «Яблоко». Верховний суд держави-агресора за абсолютно надуманим позовом повністю анулював реєстрацію федерального списку цієї партії, а згодом владні структури цинічно викреслили більшість її висуванців і з одномандатних виборчих бюлетенів. Усі три дні процес супроводжувався масовими повідомленнями про цинічні порушення: незалежні спостерігачі зафіксували сотні випадків організованого підвезення бюджетників, класичні «каруселі», масові вкидання пачок бюлетенів та прямі погрози незалежним кандидатам, хоча виборча комісія агресора традиційно назвала всі ці докази безпідставними.
Найбільш зухвалим і юридично нікчемним аспектом цієї кампанії стало проведення фейкового волевиявлення на захоплених територіях України, зокрема на окупованих під час повномасштабного вторгнення частинах Донецької та Запорізької областей, а також на Кримському півострові. Окупаційні адміністрації очікувано намалювали там астрономічну підтримку «Єдиної Росії» на рівні понад сімдесяти відсотків, намагаючись створити фальшиву ілюзію покірності українського населення. Проте цивілізований світ розглядає цей псевдовиборчий балаган виключно як черговий грубий замах на суверенітет України, що позбавляє новий склад російського парламенту будь-яких ознак легітимності та лише наближає юридичну відповідальність кремлівської верхівки.
