centernews360

Позначка: акули

  • В океані знайшли акулу з надзвичайно рідкісним забарвленням

    В океані знайшли акулу з надзвичайно рідкісним забарвленням

    Акули зазвичай асоціюються з непомітним забарвленням, яке допомагає їм зливатися з морським середовищем. Проте інколи природа створює справжні винятки. Біля берегів Центральної Америки було помічено акулу з незвичайним яскраво-помаранчевим забарвленням, що привернуло увагу науковців.

    Йдеться про акулу-няньку виду Ginglymostoma cirratum, яку у серпні 2024 року спіймав і згодом відпустив рибалка-аматор біля узбережжя Коста-Рики неподалік національного парку Тортугеро. Хижак був виловлений на глибині близько 37 метрів і одразу здивував рибалку своїм нетиповим кольором. Чоловік зробив кілька фотографій, виміряв акулу та повернув її у природне середовище без жодних ушкоджень.

    Згодом знімки з’явилися у відкритому доступі та зацікавили команду морських біологів під керівництвом Маріоксіса Масіаса-Куяре з Федерального університету Ріо-Гранде в Бразилії. Дослідники провели аналіз і дійшли висновку, що незвичайний колір шкіри є результатом рідкісного поєднання двох генетичних аномалій пігментації. Перша з них — альбінізм, що характеризується відсутністю темної пігментації, а друга — ксантохромізм, за якого в організмі спостерігається надлишок жовтих пігментів. У поєднанні ці стани спричинили яскраво-помаранчевий відтінок шкіри акули. Додатковою ознакою аномалії стали білі очі без чітко вираженої райдужної оболонки. Попри те що подібна комбінована генетична особливість є надзвичайно рідкісною і зазвичай фіксується у птахів, цей випадок доводить, що вона може проявлятися й у морських мешканців. При цьому науковці зазначають, що незвичайне забарвлення, схоже, не завадило акулі нормально розвиватися та виживати в дикій природі.

    Згідно з вимірюваннями, довжина акули від носа до кінчика хвоста становила близько 200 сантиметрів. Такі розміри свідчать про її повну зрілість, адже акули-няньки досягають дорослого віку зазвичай не раніше ніж через десять років. Це вказує на те, що яскравий колір не став перешкодою для росту, полювання чи адаптації в теплих водах Карибського моря.

    Цей унікальний випадок ще раз підкреслює, наскільки різноманітною та непередбачуваною може бути природа океану, навіть коли йдеться про добре відомих і досліджених хижаків.

  • Нове відкриття змінює уявлення про поведінку морських хижаків

    Нове відкриття змінює уявлення про поведінку морських хижаків

    Донедавна акули вважалися безмовними хижаками, які лише потайки пересуваються океанськими глибинами. Однак нещодавно зроблене відкриття морської біологині Каролін Нідер з Університету Окленда в Новій Зеландії змінює наше уявлення про поведінку цих древніх істот. Виявилося, що акули можуть видавати звуки, які раніше вважалися нечуваними.

    Нідер проводила дослідження слуху акул в рамках своєї докторської дисертації, коли натрапила на незвичайне явище. Вивчаючи рифових акул, вона почула клацаючі звуки, що виникали в середовищі їхнього проживання. Спочатку дослідники навіть не здогадувалися, що ці звуки можуть бути створені акулами, оскільки до цього часу не було відомо про здатність цих риб до вироблення звуків. “Ми спочатку думали, що це не можуть бути акули, адже раніше не фіксували подібних звуків, що вони могли б видавати”, — поділилася Нідер з виданням Scientific American. Проте після серії експериментів і спостережень дослідження підтвердило, що акули справді здатні “розмовляти”. Щоб підтвердити свою гіпотезу, Нідер та її команда помістили десять молодих рифових акул в окремі резервуари, оснащені диктофонами для запису підводних звуків. Виявилось, що акули значно більше клацають в перші секунди після контакту з людиною. Згідно з даними експериментів, акули в середньому видавали дев’ять клацань протягом 20 секунд, кожне з яких тривало близько 48 мілісекунд. Це відкриття стало першим в історії документально підтвердженим записом звуків, які виробляють акули.

    Дослідники припускають, що ці клацання можуть бути захисним механізмом. Вони можуть служити для дезорієнтації хижаків, надаючи акулі шанс на втечу від потенційної небезпеки. “Маленькі акули особливо вразливі, і такі звуки можуть допомогти їм виграти час для втечі”, — пояснила Нідер в інтерв’ю ABC News. Хоча це відкриття дає нові можливості для вивчення поведінки акул, науковці ще не з’ясували точно, як акули створюють ці звуки. Одна з гіпотез припускає, що клацання виникають через швидке змикання сплющених зубів, однак для підтвердження цієї теорії необхідні додаткові дослідження.

    Тепер дослідники планують з’ясувати, чи здатні інші види акул видавати подібні звуки і яку роль ці звуки відіграють у їхній поведінці. Це відкриття не тільки розширює уявлення про акул, а й може сприяти новому підходу до їхнього вивчення, а також до охорони цих величних створінь.

  • Мегалодони могли боротися між собою: дослідження розкриває нові аспекти їх поведінки

    Мегалодони могли боротися між собою: дослідження розкриває нові аспекти їх поведінки

    Нове дослідження припускає, що найбільший морський хижак усіх часів, мегалодон, імовірно, вів бої з представниками свого виду, використовуючи свої величезні зуби. Це відкриття допомагає краще зрозуміти не тільки спосіб життя цих стародавніх хижаків, але й їхню можливу агресивну поведінку.

    Мегалодони, які жили понад 3 мільйони років тому, досягали неймовірної довжини в 19,8 метра та були найбільшими хижаками в історії океанів. Незважаючи на популярність голлівудських фільмів, які зображують мегалодонів як величезних, схожих на велику білу акулу хижаків, нові дослідження вказують на те, що ці істоти мали більш витягнуту форму тіла та, ймовірно, були менш товстими, ніж їхні сучасні родичі. Одним із найбільш вражаючих аспектів мегалодонів були їхні зуби — найбільші, коли-небудь знайдені серед акул. Ці зуби мали зазубрені краї, що дозволяло хижакам ефективно розривати здобич. Однак нещодавнє дослідження відкрило нові аспекти поведінки мегалодонів, зокрема наявність характерних відмітин на зубах, знайдених у Північній і Південній Кароліні. Вчені припускають, що ці позначки могли бути залишені іншими акулами, ймовірно, під час зіткнень між мегалодонами.

    Згідно з коротким звітом дослідження, деякі зуби мегалодона, виявлені в скам’янілостях, показують сліди, які могли бути залишені іншими акулами, що вказує на можливість бійок між представниками одного виду. Автори дослідження висувають кілька можливих сценаріїв щодо того, як ці відмітини могли з’явитися. Перший варіант: зуби могли залишатися в роті акули після того, як їх вибивали під час сутички. У такому випадку вибиті зуби могли бути пошкоджені іншими зубами в процесі бою. Другий варіант передбачає, що зуби мегалодона могли бути поранені після укусу здобичі, що залишало характерні відмітини. Але найбільш цікавим є третій варіант: дослідники вважають, що мегалодони могли вступати в агресивні бої між собою, зокрема через територіальні суперечки, боротьбу за здобич або навіть за право спарювання. Це ставить під сумнів традиційні уявлення про їхнє поведение, відкриваючи нові горизонти для вивчення цих давніх морських хижаків. Схожі види акул, наприклад, великі білі акули, також іноді демонструють агресію через бійки, пов’язані з територією чи репродуктивними спорами. Проте, хоча такі випадки агресії зафіксовані вченими, ці явища залишаються не до кінця вивченими.

    Це дослідження ще більше поглиблює наше розуміння складної та агресивної природи мегалодонів, чия спадщина залишається однією з найбільших загадок світу тварин.