Скандал зі спермою загиблих військових. Чому депутати казали її знищити, і як тепер планувати посмертне батьківство

В Україні спалахнув скандал навколо закону, який фактично не дає дружинам загиблих військових використати заморожений біоматеріал їхніх чоловіків, щоб народити дитину.

Десятки тисяч разів у соцмережах поширили допис медичної адвокатки Олени Бабич, яка поділилася історією своєї клієнтки. Молода пара мріяла про дітей, перш ніж іти на фронт чоловік здійснив кріоконсервацію (заморозку) своєї сперми в лікарні. Всі необхідні документи підписали.

Але чоловік загинув, а депутати прийняли закон, який хоч і має допомогти військовим заморожувати свій біоматеріал безплатно, за рахунок держави, але водночас забороняє використовувати сперму загиблих чоловіків.

Поправку про це внесли в другому читанні, і коли закон вступить у дію 23 березня, клініки мали би знищити клітини загиблих бійців.

“От як пояснити вбитою горем жінці, яка ще пару місяців назад оформлювала з чоловіком документи, щоб народити дитину, що поки її чоловік боронив державу і загинув, наші законотворці буквально позбавили його права бути батьком після своєї смерті?” – написала Олена Бабич.

На резонансний допис у соцмережах відреагували депутати і міністерство охорони здоров’я.

У МОЗ обіцяють, що біоматеріал загиблих військових клініки утилізувати не будуть, а депутати кажуть, що до кінця березня виправлять цю помилку, якої вони самі припустилися.

Але чи достатньо буде просто заборонити утилізувати біоматеріал загиблої людини? Що ще потрібно зробити, щоб запліднення після смерті стало легальним і можливим?

Популярність кріоконсервації

Кріоконсервація – явище не нове. Її застосовували і раніше. Сучасна медицина дозволяє заморозити сперму чоловіка чи яйцеклітини жінки на десятиліття.

До великої війни цією послугою користувалися люди, які готувалися до штучного запліднення, каже провідний репродуктолог клініки ICSI, заслужений лікар України Олександр Дарій.

Але через повномасштабне вторгнення популярність кріоконсервації зросла в кілька разів. Сьогодні цією послугою користуються сотні людей, переважно чоловіків-військових, каже репродуктолог.

З фронту чоловіки можуть повернутися з травмами, які унеможливлять чи ускладнять процес зачаття.

“Мошонка – це найбільш незахищений орган, там немає броні”, – пояснює лікар.

Послуга заморозки сперми коштує 100-150 доларів, заморозка яйцеклітини значно дорожча – 2-3,5 тисячі доларів.

Крім того, жінку треба простимулювати для цього, весь процес може зайняти декілька тижнів, натомість для чоловіка все пройде швидко.

Бували випадки, розповідає Дарій, що військового відправляли на фронт терміново, і лікарі виходили на роботу в неділю, аби заморозити його сперму.

Попри те, що у працівників був вихідний, вони розуміли, що роблять щось дуже важливе, каже Дарій.

Під час війни практично всі основні клініки такого профілю стали пропонувати послуги військовим безплатно або з суттєвими знижками. У ICSI військовим навіть безплатно роблять штучне запліднення – кілька місяців тому жінка народила двох хлопчиків, поки її чоловік на фронті, розповідає репродуктолог.

Але те, що для клієнта безплатно, для клініки – витрати. Крім забору біоматеріалу, його необхідно ще в належних умовах зберігати, і це ще 4-5 тисяч гривень на рік.

Коли йдеться про сотні клієнтів на рік, не всі, але деякі клініки ще можуть собі це дозволити.

“Але якщо це буде 2-3 батальйони на тиждень – це зовсім інша ситуація”, – каже репродуктолог.

Тому, звісно, клінікам стало би легше, каже Олександр Дарій, якби держава допомагала фінансувати послуги кріоконсервації для військових.

Фінансування з поправкою

Згідно з новим законом, забір, консервацію та зберігання репродуктивних клітин військових, а також поліцейських і рятувальників ДСНС держава таки фінансуватиме. Пілотна програма має запрацювати в 2025 році.

Але до другого читання в закон внесли правку про те, що клініки мають утилізувати біоматеріал у разі загибелі людини.

Це спантеличує – деякі військові здають біоматеріал не так на випадок поранення, як на випадок своєї смерті, дружини сподіваються продовжити їхній рід.

Реакція соцмереж була вибуховою. Одні користувачі вважають, що депутати самі не знають, за що голосують, а на кону стоїть доля майбутніх поколінь.

Інші ж переконані в тому, що це не просто халатність, і що в такий спосіб держава не хоче виплачувати посмертно зачатим дітям соціальних пільг, і щоб вони не могли претендувати на спадщину загиблих батьків. Хоча такі делікатні питання спадщини в Україні законодавчо не врегульовані.

Співавторка закону, опозиційна депутатка Ірина Геращенко фактично підтвердила ці здогади.

В одному своєму пості в фейсбуці вона написала, що поправка була “позицією профільного комітету, і без неї законопроєкт відмовлялися внести до парламенту”, а в попередньому пості – писала про те, що це було пов’язано “начебто через фінансові питання і проблему спадщини”.

Головна авторка закону, депутатка і лікарка за фахом Оксана Дмитрієва запевняє, що була проти такої поправки, але під час фінального голосування вона не була у Верховній Раді.

Не було там і Геращенко, яка після скандалу написала, що “шокована” новою поправкою.

У результаті ніхто з депутатів, присутніх у сесійній залі, під час фінального голосування не висловився проти.

Співкоординатор руху “Простір свободи” Тарас Шамайда має сумніви, що депутати не лицемірять. Він зробив покроковий аналіз того, як виникла скандальна поправка у законі.

Так, вона виникла тільки в другому читанні, де, можливо, і не були присутні всі депутати. Але потім цей проєкт обговорювали у комітеті соціальної політики та захисту прав ветеранів.

Поправку подав голова комітету з питань здоров’я нації Михайло Радуцький, радник президента, а до депутатства – президент клініки “Борис”. Текст поправки однозначний: “у разі загибелі або визнання померлою в установленому порядку особи, репродуктивні клітини якої зберігаються, їх зберігання припиняється з подальшою утилізацією”.

Але у комітеті з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів проти такого тексту не висловились.

“І представниця МОЗ…, і головна ініціаторка законопроєкту Оксана Дмитрієва повністю підтримали проєкт з урахуванням поправки 75. Пані Дмитрієва сказала дослівно таке: “Дякую всім, хто був долучений до цього. Побачила таблицю, зі всім погоджуюся, тому у мене заперечень ніяких немає”. Ці слова важливі в контексті нинішніх заяв пані Оксани, що норма потрапила в закон всупереч її волі”, – переказує стенограму засідання Тарас Шамайда.

Через декілька днів законопроєкт потрапив до юридичного управління Верховної Ради, і комітет у своїх зауваженнях зазначив, що нова поправка нівелює право людини стати біологічним батьком чи матір’ю.

Але зауваження проігнорували. 22 листопада закон із новою поправкою схвалює 271 депутат – усі, хто прийшов на засідання.

Через місяць без зауважень закон підписує президент.

“Усунути колізію терміново”

Реагуючи на скандал, у МОЗ заявили, що клініки не будуть утилізувати заморожений біоматеріал загиблих військових, а депутати мають усунути законодавчу колізію “терміново”.

У Верховну Раду вже внесли три нові законопроєкти, співавторами яких є в тому числі Дмитрієва, Геращенко і Радуцький.

Питання вирішуватимуть в лютому, каже Геращенко, хоч на створення підзаконних актів підуть ще місяці. У випадку з ухваленим законом, який мав би запрацювати у березні, підзаконні акти так і не прийняли.

Найбільше критики дісталося Михайлу Радуцькому, автору поправки.

Спочатку він не згадав про своє авторство, тільки написав у соцмережах, що ситуація є “неправильною і несправедливою стосовно наших героїв і пам’яті про них” і пообіцяв, що депутати усе виправлять до 23 березня.

Але потім пояснив свої дії тим, що закон начебто стосувався тільки військовослужбовців, які втратили можливість мати дітей, а не загиблих воїнів.

Крім того, за його словами, поправка мала “виключно процесуальний характер”, аби уникнути суперечності зі статтею 248 Цивільного кодексу. Там йдеться про те, що яку би довіреність людина не написала за життя – ось як військовий про використання його біоматеріалу – цей документ втратить свою дію після смерті цієї людини.

Юристи, які працюють у сфері медицини, знали про проблему з довіреністю. Але вони сподівалися на те, що її виправлять, а не просто накажуть знищити біоматеріал загиблих військових.

“Якщо він загине, мені не підсадять навіть наш спільний ембріон”

Чоловік Марини з Києва пішов добровольцем в ЗСУ на наступний день великої війни. Про майбутнє у цей момент подружжя не думало, каже жінка – головним було вижити і подбати про дитину, яка вже в них є.

Але чим довше тривала війна, тим важливішим для Марини було мати план. Коли восени 2022 року стало відомо, що підрозділ її чоловіка відправляють під Бахмут, жінка зрозуміла, що “найгірший сценарій цілком реальний”. Треба діяти.

“Ми завжди хотіли більше дітей, щонайменше двох, тому почали процес створення ембріонів, щоб в майбутньому була можливість зробити екстракорпоральне запліднення”, – каже ВВС Україна Марина.

Через два тижні після цього чоловік опинився у Бахмуті, і хоч хвилювання були страшенні, каже жінка, Марина також відчувала полегшення, що вони таки все передбачили.

“Ми це робили не заради грошей, це останнє, про що ми думали, для мене діти – це можливість жити навіть після смерті, впізнавати рідні риси в комусь поряд”, – каже жінка.

Подружжя підготувало документи – заповіт і довіреність на ім’я дружини, щоб вона могла схвалювати від імені чоловіка підсадку сперми чи ембріонів, якщо його немає поруч.

“І тут виявилося, що заповіт-то ми написали, але юридичної сили він не має. Нас попередили, що, якщо він загине, мені не пересадять не лише його сперму, а навіть ембріонів, які взагалі-то є спільними, тобто там є і мій матеріал, і його. Але якщо він загине, я не зможу ними розпоряджатися”, – розповідає Марина.

Пара все одно пішла на цей крок у надії на те, що рано чи пізно юридичну прогалину закриють.

“Але те, що її закрили отак – що можна просто знищити матеріал чоловіка, якщо він загине – це, чесно кажучи, треш і шок”, – каже жінка.

Клініки знайшли вихід

Батьківство після смерті взагалі не врегульоване в українському законодавстві, каже ВВС Україна керівниця юридичного відділу клініки “Адоніс” Оксана Луценко.

“Ні в законі, ні в нормативно-підзаконних актах. Законодавець на це просто забив”, – вважає вона.

Проблема лягла на плечі юристів клінік і асоціації репродуктологів, каже юристка. Заповіти у випадках з ембріонами чи біоматеріалом когось із подружжя справді не працюють. Йдеться про клітини, а не про майно.

Довіреність чоловіка на дружину теж чинна тільки до смерті.

“Тому замість довіреності ми пропонували на період життя додатково оформити нотаріальну заяву, що ви даєте право розпоряджатися своїм біоматеріалом після смерті. Це такий ручний механізм, який ми самі створили”, – пояснює Оксана Луценко.

Це працювало, каже юристка, і юридична спільнота сподівалася, що такий же механізм пропишуть і в законі.

Цього не сталося. Натомість клінікам зв’язали руки.

Але якщо поправку Радуцького приберуть, пояснює ВВС Україна адвокатка Олена Бабич, через допис якої на ситуацію і звернули увагу, юристи знову зможуть повернутися до своєї практики із нотаріальними заявами. І діти будуть народжуватися.

Випадки посмертного батьківства до нового закону в Україні вже були, каже Бабич.

Адвокатка чула аргумент, що новий закон нібито стосується тільки військових і тільки тих, хто скористався послугою кріоконсервації за державний кошт.

Але насправді це було коштом приватної клініки, а держпрограма почне діяти тільки в 2025 році, каже Бабич.

Крім того, додає вона, закон прописаний нечітко – нібито тільки про військових, поліцейських і рятувальників, але у поправці цього уточнення немає, а тому вона може стосуватися усіх українців, які вирішили заморозити свій біоматеріал.

Що буде далі

То як близько Україна до вирішення проблеми?

Олена Бабич уже розкритикувала два законопроекти, які подали до Ради депутати, щоб виправити свою помилку зі скандальною поправкою.

Законопроєкт 10437 передбачає, що біоматеріалом загиблого розпоряджатимуться спадкоємці в “порядку та у строки, встановлені Кабінетом міністрів”.

Це означає, пише Бабич, що цивільна дружина військового зможе розпорядитися його клітинами у четверту чергу і тільки тоді, якщо проживала із загиблим не менше ніж 5 років.

Між спадкоємцями також може виникнути спір, і таку спадщину, як сперма, вони між собою навпіл навряд чи поділять.

У законопроєкті 10438 у випадку смерті людини її клітини переходять на безплатне збереження та використання “близьким родичам”.

Яке коло цих родичів – теж не зрозуміло, каже Бабич, і ці родичі теж можуть між собою пересваритися.

Є ще законопроєкт 10448, одним із авторів якого є Радуцький, автор тієї поправки про утилізацію загиблих клітин. На думку Бабич, цей законопроєкт – найкращий.

“Я не можу повірити своїм очам”, – написала адвокатка.

Законопроєкт 10448 пропонує внести в Цивільний кодекс положення про те, що українці (не тільки військові), чиї клітини зберігають, мають право розпорядитися ними на випадок своєї смерті.

Автори пропонують, щоб клітини загиблих військових за рахунок держави зберігали три роки, потім – за рахунок людини, визначеної у розпорядженні загиблого. Померлу людину також вважатимуть батьком чи матір’ю дитини (досі це питання теж не було врегульоване).

“Маю велику надію, що народні обранці проголосують саме за цей законопроєкт. Я прям затамувала подих. Невже мій емоційний допис дійсно призведе до законодавчого регулювання цього питання в Україні”, – написала Олена Бабич.

У коментарі ВВС Україна Бабич зазначає, що законодавці мають вирішити і всі інші питання, які стосуються посмертного батьківства.

Це не тільки кропітка юридична робота, а і чутлива тема, яка може викликати різні емоції.

От як бути у випадках, якщо у загиблого військового не було ні дружини, ні дівчини, а тільки батьки, які захочуть знайти жінку, яка би могла виносити їм внука чи внучку? У Ізраїлі таких випадків багато.

В Україні теж уже є випадки, коли сперму здавали неодружені, незаручені військові на прохання батьків, розповіли ВВС Україна в клініках.

Є і думки про те, що не можна створювати з дитини живого пам’ятника для загиблого чоловіка.

Таких етичних моментів багато, але і закордонного досвіду, який можуть вивчати українські депутати, вистачає, каже репродуктолог Олександр Дарій.

В Ізраїлі розповсюдженою є навіть практика посмертного збору сперми – це можливо зробити протягом 1-2 діб після смерті чоловіка.

Українським депутатам також варто розставити крапки над “і” в питаннях соціальних пільг і спадщини. “Що, наприклад, ця дитина не претендуватиме на те, що відійшло куму, брату, свату”, – пише у фейсбуці ембріологиня Ольга Малюта.

“Державні виплати? Ну якщо не на часі, то чесно пропишіть, що ці діти не отримають виплат”, – додає Малюта.

Багатьом людям йдеться зовсім не про гроші, а про народження дитини, каже Олена Бабич.

З точки зору медицини проблем немає, пояснює репродуктолог Олександр Дарій – заморожений біоматеріал можуть зберігати десятиліттями і народити таких діток нескладно.

“Але що буде з ними далі? Перефразовуючи Сент-Екзюпері – ми відповідальні за тих, кого народили, і держава теж за це відповідає”.